Поза словами

Коли все спить, вгамоване блакитним небом 

у суміші з повітрям, нижчим, ніж бува зазвичай, —

Я зупинюсь в думках і в своїх «треба», 

застигну в тиші й в прохолоді таємничій.

І не питай, про що мовчу, про що сновиджу, — 

в словах не знайдеш сенсу. Мимоволі 

в мовчанні я розтоплю цілу кригу 

і льодом талим я оплачу сумну долю:

Народу, роду, часу, покоління... 

Біль від ударів, від каміння, і коріння, 

що віддала з нас більшість за свободу й волю.

Не став питань. Я в тиші 

відроджую наснагу і сумління.