Прадід

Заколисує вітер ліс,

Його душу наповнює снами.

А над нами — Чумацький Віз,

Без волів і коліс над нами.

У тім Возі мій прадід спить:

Коли місяць обійде небо, —

Йде до прадіда відпочить

І цілує в плече, як треба.

І запитує прадід в сні,

Тихо-тихо, мабуть, шепоче:

Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче,

На землі ти світив чи ні?

Посвітив у моїх в Замості?

Як весна там? В полях шумить?

Не поїду, мабуть, у гості —

Пан на шибеницю звелить.

Завтра вербна у нас неділя,

Тож ховайся і не світи —

Кармалюк вируша на діло…

Цю хмарину під бік мости.

Дай-но, місяцю, ту зірницю —

Третю ніч мені не мигтить,

Я укину її в криницю —

Насті воду позолотить…

Завтра їдемо на Стожари,

А сьогодні стомився я…

Запрягайся, вези за хмари,

Кличе сонце земля моя…

Заколисує вітер ліс,

Його душу наповнює снами…

Котить місяць Чумацький Віз

З моїм прадідом над віками.

1955