Праліто

1

Впливаємо в соснове море,

в сосновий шум, сосновий спів.

Над нами небо неозоре,

над нами дах струнких верхів,

над нами віддихом глибоким

парують оліясті пні.

І чуєш, як під твоїм кроком

зростають зела запашні.

Тут не бажаєм більш нічого –

обкутатися мохом сну,

в прапервісний природи морок,

в прадавню впасти глибину.

Хай в нашім тілі, наче в соснах,

густа живиця закипить.

Хай в наші жили зелень млосна

і полум’я спливе й блакить.

2

Вростем у землю, наче сосни

(лопоче лісу коругов).

Наллється в наші жили млосний

рослинний сік — зелена кров.

корінням вгрузнуть ноги в глину,

долоні листям обростуть.

А бджоли до очей прилинуть

і мед, мов з квітів, питимуть.

Уже не кров — важка олія

в затвердлих ядрах набряка.

немов малина, спіє мрія,

солодка, пристрасна й п’янка.

Кущем черленим край дороги

ростеш у шумі тишини.

Лиш олень —

самець струнконогий

полохливої шука сарни.