ПРАВДА ТА КРИВДА

Не заміситься глина з залізом, не вживуться вогонь та вода,

Й не знайдуть розуміння ніколи тихий мир та кривава війна.

Чорне білим ніколи не стане, не зустрінуться день й темна ніч.

Бо створився наш світ прапрадавній із розбіжностей та протиріч.

Правда й Кривда блукають по світу, дві супутниці зла та добра,

І одвічно між ними триває небезпечна й жорстка́ боротьба.

Як земні полюси протилежні, вони дві нерозлучні сестри,

Спозада́вна існують на світі, й кожна вперто іде до мети.

У краях, там де Правда буває, живе вільний та щирий народ,

У руці вона вузлик стискає благородних моральних чеснот.

Щедро сіє вона в людські душі зерна мудрості та доброти,

Щоб в людей гартувалася воля й підказала, як зло обійти.

Кривда ж тінню за Правдою в"ється, де панує мир, спокій та лад,

І висить за плечима у неї ціла торба бридких згубних вад.

Вона хащами йде потайними, гнеться кий у кістлявій руці,

І дзвенять золотії монети у товстому її гаманці.

Кривда волю й свідомість затьмарить, та духовність зведе до кінця,

Й опанує тоді тлінне тіло згубна пристрасть земного буття.

Вона підкупом Правду спаплюжить, чисту душу в спокусу введе,

Злим пороком її покалічить, ще й притулок для себе знайде!

Людські душі-це Всесвіт безмежний, де воюють дві рідних сестри,

Тільки серце та розум підкаже, як в собі чисту Правду знайти.

А в фіналі життя, на розпутті, для тих душ, в яких повний застій,

Неминуче постане дилема, куди йти на довічний постій?

Шляхом Істини й самопізнання з потаємних куточків душі,

Треба видерти смертні пороки, й каяття́ віднайти у собі.

І покине пробуджену душу злого мо́року згубна пітьма,

І постане дорога до Бога, де земного сум"яття нема!