Правнукові

Правнуче мій! Ти один з юнаків

Тих, за яких ми в боях помирали.

Вийди до мене з майбутніх віків —

Вийди, піднявши космічне забрало.

Все ми спалили заради мети —

Все, що лишилось від світу старого.

Бога відкинули — богом став ти.

В тебе ми вірили гордо і строго.

Вірили так, що спікались вуста.

Гуснула кров під рубцями старими.

Вірили так, як в Ісуса Христа

Ті, що вмирали в далекому Римі.

Хто ж ти такий? Чи не марна була

Наша рвучка, самовіддана спроба?

Над крутизною твойого чола

Встала Свобода чи Каїна злоба?

Завжди чи ні слугувала в бою

Сонячна істина нашому оку?

Чи не заклали у віру свою

Ми непоправну помилку жорстоку?..

Серце говорить мені: вибирай —

Правда чи знову лукавства тенета.

Кажуть, по той бік століття не рай, —

Кажуть, загине старенька планета.

Хай це наївно, та світить мені

Непереможна дідівська наука:

Як це загине, коли навесні

Прийде на неї онук чи онука?..

В травах і квітах, в гудінні бджоли

Є наша кров — наше зоряне мито.

Правнуче! Знай, що ми чесно жили,

Та чи зуміли безчестя зломити?..