Предмети

В цих синкретичних таблицях останніх часів,

В предметах кімнат, що куйовдять й задурюють голову

Ти перечитуєш заново сотню разів,

Пихате майбутнє тихим і здавленим голосом.

В портретах минулих тасуєш холодні зразки,

Обрядами вщерть примітивними, дивними танцями,

У передпокої співаючи, пальцем руки

Гортаючи пил інкрустований срібними тацями.

Подібно коли в смітнику ти шукав капіляр,

А промивши сплітав, брелок прозорої рибки,

Заради забави. Признайся відверто, ну що тобі той Абеляр?

І що Елоїза? І їх листування потерте, і тобі непідсильне, дике.

І навіть коли оголосиш, як хресний похід

Шукаючи в зав’язях літер любовну відвертість,

Проголосивши серця, що страждають від бід, —

Усе, що проявить голос – твою непричетність.

І твій корабель, що постійно збирає пил,

На підвіконні, ніколи не пуститься милями,

Усе, що подує — це подих, щоб з жовтих вітрил

Зігнати пилюку, моделі не бігти за хвилями.

І весь твій надуманий погляд з прочитаних книг,

Застряглі осколки між яснами слів — афоризмами,

Ти ж не зможеш, насправді, первісне вирвати з них,

Тобі доведеться в кімнаті безсилля визнати.

І страшно коли лихоманкою виступить ліс,

Обступить стіною високою, здовженим конусом,

І здушить перина уяви панічний навіс,

Коли від жахіття уражений випитим голосом.

І ось над тобою портрети і люстри висять,

Тонке ж простирадло здається на дотик двотомником,

І давні, первісні перекази ночі страшать.

О бійся почути і стати їх вірним паломником!

30.07.2019