Преслів’я (“Спив до дна я прикрий келих”) 

Спив до дна я прикрий келих

За здоров’я долі,

І з похмілля моє серце

Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,

Нащо твої чари,

Коли з ними враз по серцю

Бродять чорні хмари?

Правда, мило мені було,

Як ти обіймала

І опущене покрів’я

З думки підіймала

І на розум накидала, —

Правда, мило було!..

Моє серце в цілім морі

Розкоші тонуло.

Я забув про все на світі,

На все не вважав-єм,

Я й себе забув самого,

Мало пам’ятав-єм.

Спам’ятався — а ти щезла…

Розум холодіє,

Лиш нещасна моя думка

Росте та повніє.

В якім смутку, в якім жалю

З нею я блукаю,

В яких болях на чужині

На світ породжаю.

Породжаю, оглядаю…

Мила моя, мила,

Чи ти мене, моя мила,

Не щиро любила?

Чи я тебе, моя мила,

Не любив, як треба?

Чи то мені така доля

Випала із неба?

Чого ж дума така пишна,

Чого ж слово бідне?

Дитя моє недоспіле,

Дитя моє рідне!

Згубив би я тебе разом,

Як Часа свого сина,

Але, може, тебе прийме

Мати Україна!

Петрополь, 10.07.1859