При місяці

Все скрадене, розрівняне, сріблясте

принаджує, мов куряву, припасти,

дочасно заніміти, сріблом стать,

яке позначить місячна печать.

Чи ж буде так: рівнинна рівнота,

і нікому цей простір запитать

про суть краси тонкої, наче плівка,

про сухоцвіт, де не буває бджілка,

про чисту воду, мертву, як кришталь,

про срібний цвіт, якого вже не жаль.

Хіба ж то сон, як все заціпеніло?

Страх крейдою підводить стіни біло.

І цілу ніч дзвенить голодна пилка

про те, що вік — сніжинка-однокрилка.

***