При місяці

Все скрадливе, розрівняне, сріблясте,

принаджує, мов куряву, припасти

до шляху, заніміти, сріблом стать,

яке позначить місячна печать.

А буде ж так: рівнинна рівнота,

і нікому цей простір запитать

про суть краси тонкої, наче плівка,

про сухоцвіт, де не буває бджілка,

про чисту воду, мертву, мов кришталь,

про срібний світ, якого вже не жаль.

Хіба ж то сон, як все заціпеніло?

Страх крейдою підводить стіни білі.

І цілу ніч дзвенить голодна пилка

про те, що вік — сніжинка-однокрилка.

***