“Придобно живу під листком, наче пташка”

Придобно живу під листком, наче пташка:

відкрито-зелена селитьба моя;

щоденно листок шелестить для острашки,

звивається поруч піщана змія…

Хитається гілка — оселя кленова,

на вітрі танцює: хить-хить та хить-хить,

нема супокою — душа колискова

із прірви у прірву летить.

Чи в прокиді втіха, якщо в колисанні

проходять зраховані ночі і дні?

Якщо кожен смуток і радість — останні,

хоча випадали не вперше мені.

Хвилясто дихну, і листок ворухнеться,

відкривши на мить глибочезну блакить;

і хтось запитає: — Ну як там живеться?

Чи стане снаги, аби лет пережить?

***