Прихисток Душі

Я віднайшов притулок там, де вітер тихий,

Де небо мирне, де нема лихої звади.

Мій дім тепер не там, де гул тривожний дикий,

Мій дім тепер – в **Хинчештах**, там, де виноградні гряди.

Прости, **Україно**, не вистачило сил

Терпіти біль, що розривав дитячу душу.

За мову рідну, за той край, що я любив,

Мене карали, обсипали брудом, змушували.

**Крим** залишив в душі моїй лиш страх,

Де зайченятко від маленьких тіней мліє.

А **Чернівці** та **Одеса**... то лиш прах

Тих сподівань, що вірила душа і мріяла.

"Циганча," – лунало, бо батько мій **румун**,

"Росіянка," – крики, бо мати в мене **татарка**.

В тій суміші крові не бачили фортун,

Лиш бачили причину для знущань і сварки.

Мазута на шортах, удар м'ячем у скроню,

Насмішки – то була щоденна їхня плата.

Зламана довіра, як пожовкла ікона,

Закінчилося, нарешті, те "терпіння ката".

Тому мій дім тепер не в тій печальній долі,

А в тиші зелені, в обіймах **Молдови**.

Тут я спокійний, тут є воля.

Мій дім у **Хинчештах**, де щастя буде нове.

***