ПРИЙШОВ В РОЗБИТУ ХАТУ МИКОЛАЙ

ПРИЙШОВ В РОЗБИТУ ХАТУ МИКОЛАЙ

Прийшов в розбиту хату Миколай,

Де згарища лишилися й руїни,

Колись тут був садок, неначе рай,

І линула із хати солов’їна.

Він знав, що вже нікого там нема,

Хоч за́вжди бу́ло гамірно у хаті,

Тепер – руїни, згарища й пітьма́…

Усіх тут вбили нелюди прокля́ті.

Убили і дорослих і малих,

Все знищили потвори, зруйнували.

Наві́ки голос кожного тут стих…

Святого за́вжди в хаті цій чекали.

Поглянув на руїни Миколай,

І болем серце в нього узяло́ся…

Сюди він йшов, долавши гори й плай…

Дарунки залиши́ть не довелося.

Зірвався вітер, наче хтось озвавсь,

Немов душа кричала із руїни,

У темряві лиш попіл розіславсь

І тінь стоїть, як пам’ять, без провини.

Ті тіні встали з попелу й руїн,

Відлуння звуку в серці їх озвалось,

Була́ це мама, до́нька, батько, син…

Тепер душа від кожного зосталась.

Святий схилився низько до землі́,

Плити торкнувся, що була порогом,

І сльо́зи покотилися гіркі –

Він чув, як плаче тиша під облогом.

Нема більш сміху, не лунає спів,

Лиш чорний попіл, крик і тінь розплати…

У серці Миколая біль засів,

Та не зумів ніко́му це сказати.

Він на коліна став серед руїн,

Молився за невинно всіх убитих,

А в небі загорівся тихий чин –

Святий вогонь для душ, землею вкритих.

І тихо прошептав Святий слова́,

Щоб ду́ші всі знайшли своє́ спасіння,

Хай вічна пам’ять їхня ожива,

Як світло серед темряви й падіння.

05.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025

ID: 1052764