ПРИКРА СТАРІСТЬ

Ті зро́блені руки і згорблені пле́чі,

Коса́ посиві́ла і погляд сумний,

Настали часи невеселі, старечі,

Ще й досвід життєвий зоставсь чимали́й.

Той погляд давно потопає у смутку,

Холодна хатина… та й мерзне душа,

Занесла дріве́ць, щоб підкинуть у грубку,

Але у запасах нема ні гроша́.

Натруджені руки весь вік працювали

Від ранку до ночі, щоб щось зароби́ть.

Спочинку вони від дитинства не мали,

На ногу широку не знали як жить.

А кожну копійку доку́пки тулила,

Бо статків ніколи не було в житті,

Щоб краще жило́сь, завше Бога молила,

Але гіркоти́ скуштувала в бутті.

І так все життя на державу робила,

Щоб в старості мати до хлі́ба й на хліб,

Надію на все марновладці убили…

Без хлі́ба бува і по декілька діб.

Реформи все роблять, закони приймають,

Та жоден із них не на користь людей,

Ніко́го із люду вони не питають,

Й для верств найбідніших не мають ідей.

Як старість дожити й за що коротати?

А ще й заплатити за світло щораз,

Щоб ліки купити – нема що й казати,

Все гірше і гірше стає раз-у-раз.

Ті зро́блені руки і згорблені плечі

Того́ не чекали на старості літ.

Вовки одягнулися в шкіри ове́чі…

До чого ж бо дальше ще котиться світ?

Забувся вже смак і ковбаски, і масла,

Бо й хліб не щодня є та змога купи́ть…

Надія на краще давно уже згасла…

Як вік скоротати? Як старість дожить?

І холод, і голод, бува, дошкуляє,

Змінилось життя існуванням таким,

З очей, як з джерел, ще сльоза витікає,

А думка в обіймах з життям нелегки́м.

Чому́ довело́ся в житті гибилити,

Не знавши достатку ніко́ли в житті?

Й нічо́го не вдіять, нічо́го зробити…

Лиш вузлик з речами зоставсь у куті.

29.01.2022 р.

© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2022

Свідоцтво про публікацію №122020103707