Примара

Крізь призму своїх окулярів вона побачила дещо незвичне

Світ більше не здавався їй таким егоїстичним і капризним

Він був німим, без почуттів і влади

Без зайвих слів,він був нейтральним і безбарвним

І знявши окуляри він лишивсь таки на місці

Не зник не посірішав не занепав він більше

Усе залишилось на тому ж місці, тільки вона стояла й думала навіщо

Чи окуляри це були чи правда світу

Чому ніхто не розповів усе як є мов в заповіті

Чому залишили боротись за ту правду

Чому не розказали все як є вже змалку

Усе це була вигадка її уяви

Вона повстала проти неї та заради

Заради чого думала вона

Щоб вберегти від болю й світу цього зла

І правда ця була вже вдосталь не приємна

Проте миритись з нею не хотілося напевно

І думаючи знову на ніч й знов

Вона тонула і ще тоне в почутті своїх розмов