Приречені (42)

Лице - нужденний біль,

очі бездонно кволі.

Не приклада зусиль,

зітліли у неволі.

Руки - кістки і тінь,

пилом покриті скроні.

Душу роз'їла міль,

сховавшись у долоні.

У тіні від зірок,

у темряві холодній.

Сотні важких думок,

у голові бездонній.

І вітру там нема,

але єство здуває.

Надія є одна,

що їх хоч хтось чекає.