Присвячується моїй дружині

До чого ж боляче!

Чому, чому таке життя?

Навіщо мука, нащо ті страждання?

Для кого в світі я живу?

Блукаю в темряві крізь ночі

Коли, коли вже я знайду

Оті кохані, любі серцю очі?

Я мов та шхуна

Яку безжальний Посейдон

Кида напризволяще в пучину чорну 

Як птаха та зі зламаним крилом

Злетіти хоче,а не може -

Життя їй стало гірким полином.

Всі гроші прокляті

А слава безкорисна

Навіщо вже ті перли й самоцвіти,

Як смерть плете тобі намисто?

Хтось скаже - в тім лише твоя вина

Що заробив те маєш,

Бажають люди лиш тобі добра

А ти сидиш та все чекаєш.

Та рід людський -

То вовче лігво,

То рій осинний

Добра бажає тільки на словах

Не жди нічого і не вір нікому 

І вільним станеш наче в снах....

... Але вона...

Побачив вперше в сутінках ранкових

Тоді, коли купалася зоря

Порив і холод ночей світанкових 

Відчув на власній шкірі я.

Та час минав

Я часто бачив очі

На собі погляд той ловив

Я думав повний ненависті, злості

Печалі, відчаю

Без жалю і без співчуття!

Та ні,на помилках стоїть весь світ

Дурний, шалений повний каяття

Для неї житиму я сотню літ

Лиш знати б правду

Вартий я чи ні?

Вона красива,рідкісна лілея 

Бурхлива і нестримна як гірський потік

Несу я на руках весь світ для неї,

А трунок золотий замінить сотню рік!