Притча про гівно

ПРИТЧА ПРО ГІВНО

В одному лісі густому жило-було гівно,

До лісу якось вирішив піти старий мудрець!

Гівно зраділо, бо чекало мудреця давно,

І крикнуло: – «Я з’їм тебе і тут тобі кінець!»

Мудрець злякався і з лісу швидко втік,

Це ж треба, щоб тебе гівно смердяче з’їло!

Такого я боявся свій добрий, довгий вік,

Лякався, щоб гівно мене в обіймах не згноїло!

Мораль. – Гівна боятись – до лісу не ходити,

Не говорити голосно і не сміятись, не любити!

Другий мудрець пішов в чагарники ті ж самі,

Гівно його підстерегло і дзвінко прокричало:

«Я з’їм тебе розумник, як коливо у храмі,

Без тебе в цьому лісі я не жило, а скучало!»

Але мудрець гівняної погрози не злякався,

Він пхнув гівно ногою так, що засмерділо!

Боротись з ним мудрець не забоявся,

Саме ж гівно від страху то смерділо, то перділо.

Мораль. – З гівном ти можеш боротись і радіти,

Але гівно як завжди буде тхнути і смердіти!

Третій мудрець пішов по уторованій дорозі,

Гівно із лісу вибігло і крикнуло: – «Я з’їм тебе»!

Але почуло відповідь: «Я з’їсти сам тебе у змозі»,

Тож з’їв гівно і гидко виблював їстиво нелюбе́!

На смак гівно, як і чекалось відчулося гівном,

Отож мораль у цій війні смердячій однознака!

Гівно після тріумфу ти можеш здобрити вином,

Але смак перемоги тобі все ж буде, наче срака!

Тоді мудрець четвертий пішов у кляті хащі,

Гівно, як і ждалося вальяжно виповзло із них!

І крикнуло: «Загинеш ти в моїй смердячій пащі,

Я з’їм тебе, як багачі їдять таких незадоволених!»

Але мудрець погрози не злякався, пробрався стороною,

А гівно завило, закричало, пішло до річки і втопилось!

Бо ціль одна була у нього – лякати мудреців війною,

І це бажання у гівна за двадцять років дуже укріпилось!

Мораль така з останнього походу мудреця,

Якщо зустрінеш на життєвому шляху гівно!

Байдуже – купу ти зустрів чи трішки гівенця,

Не зачіпай – бо те і друге смердіти будуть все одно!

Леонтій Павлюк 24 травня 2025 року