Привʼяжу свою пташку

Привʼяжу свою пташку на ланцюжок ,

Хай літає у мене по дому.

І посиплю пшениці на порожок.

Сам присяду і випʼю рому.

Хай кружляє, співає мені пісень.

Розважає своєю красою.

Я кохатиму пташку із дня у день, 

Хоч любов виглядає смішною.

Та пташину свою я не відпущу.

Мені ж треба усім хизуватись.

Я кубельце помʼякше їй підмощу, 

Бо ж без неї не можу зостатись.

А вона все щебече і день і ніч, 

Ланцюжок бачу їй натирає.

Я із пташкою вечері віч-на-віч, 

Та вона лиш мене не кохає.

Поглядає на сонце щодень у вікно,

І на синєє небо крізь сльози.

Розумію болить їй, та все одно

В моїм серці вирують морози.

Не прощуся із нею, вона ж навік

З ланцюгом проживе у хатині.

Я із нею планую дожити вік, 

Їй даватиму лиш по зернині.

Щоб зірвати ланцюг їй потрібно сил, 

Щоб злетіти у вись більше їжі,

Та над дахом моїм чую гвинтокрил

І сліди у подвірʼї свіжі.

Відчиняю, а там стоїть чоловік

І прохає віддати пташину.

Я не встиг розказати : «Моя  навік.

Я без неї одразу загину.»

І повірте, я навіть не зрозумів,

Як так швидко усе відбулося,

Та не чую я більше пташиний спів-

Привʼязати її не вдалося .