Привітання життя

І день і вік однаково минають. Не задержать

нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,

і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,

час виростає й меж не має й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменах

повішено, мов плахту, долю нашу.

Ми — ланцюга поодинокі звена,

ми — відтинок малий зі стрічки часу.

Це наших днів звичайна тут дорога,

не падає ніщо до безвісті води.

Віддати треба нам життю щомога,

а треба кожному, ще поки молодий.

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,

не кидає ще тіні дерево зневіри.

Хоч знає, що морози, серце вірує проте

і ліктями ужитку правди ще не мірить.

Для молодих плечей легкий є неба в’юк,

в одноманітності не явиться нам позіх.

О, не словами уст, але словами рук

співати будем пісню на житті порозі.

Вітай життя! Що більш даєш, і щастя, і красу,

і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.

Вітай життя! І на привіт тобі я понесу

м’яке, та в панцир крицевий закуте серце.