Приxодили Стрічали шану й страх

Приxодили. Стрічали шану й страх,

Здолавши багна, пущі і вертепи.

Приносили в приплющених очах

Своє блакитно-зеленаве небо.

Ми не зазнали радости. Були

Їх пестощі рвучкі і небуденні.

Зривалися. Збиралися й ішли.

Їм скрізь були краї ще більш південні.

І діти ці, вони уже тепер

Тікають в гори, наче вовченята,

І в них під чолом — синява озер,

Неспокій хвиль і далеч необнята.