Про батьків

Сирена воє, а вони в бабці були,

Свято сьогодні — дрова пиляли, і сміх лунав крізь хату.

Бабця на мозок сіда, як та коза з Різдвяної казки,

І їде, мов чорт на місяці, що у Гоголя збісився.

Тато від злості — горнятко на щастя розбив,

Бабця верещить, мов до лікаря хоче, аж вуха дзвенять.

Кожен день деменція трохи більше прогресує,

Аби тя шляк трафив, думаєш, а сміх крізь сльози прориває.

Та коли вернетесь — тиша як ковдра на душі,

Хоч рани від бабціних докорів і татаїного горнятка ще свіжі.

Бо любов, хоч дивацтва багато, — як дрова у печі,

Тепло гріє і серце, і хату, і львівське наше серце ще довго.