Про борщ і не тільки

Віш написаний в 2017 році, як пересторогу. В 2022 році вірш оправдався.

Сотворіння борщу я б назвав ворожінням --

що б листок до листочка, все вчасно і все до ладу.

Чари сонця й землі усмоктало коріння,

щоб не втратили люди написане їм на роду.

Із пестливих долонь землелюба-трипілця

запліднилася нива зерном україноєства.

І заливши ріллю сонцекров'ю по вінця,

уродила народом на тисячолітні жнива.

Переможно верталися вої Олега,

вдалині зруйнувавши чужинську ворожість ущент.

І княгиня, подякувавши оберегам,

частувала його оксамито-червоним борщем.

Відряджала Андрія на Січ Бульбашиха,

до борщу покропила сльозами зубець часника.

Підвивала, ридала, молилася стиха,

ніби знала вона, що востаннє годує синка...

Манівцями до лісу тривожна Ганнуся,

притискала у хустці ще теплий з борщем казанок.
У пілотці під зіркою не промахнувся...

Страву й кров розчинив у долонці кленовий листок!

На Дніпрі, чи на Прип'яті у вишиванці

в котрий раз ще шаткує капусту жіноча рука...

І не зна...

...Што хазяйка задумалась, ну-ка тащи

ети ваши хохлятские красние щи!