Про державну роботу

В цій дрімучості не видно жодної людини

Хтось просто тебе мучить, хтось плює у спину

Хтось намагається реалізуватися через домінування

У когось все життя в стражданнях і не здійснених бажаннях

А їм важливі посадові інструкції та документи з шапкою і гербом

Вони готові по команді «Струнко» набивати власну голову лайном

Тішитись премії у п'ятсот гривень і те, що патриції зійдуть до плебеїв

Вірять що лапша повна одкровень, але в цій кондиції нема ні щастя, ні ідеї

Вони все життя жертвують за ідеали, що диктує суспільство

Хваляться тим у чому не петрають, і не важливо це дебілізм чи дебільство

Відстоюючи ідеали граматики і лінгвістики, а вчора згадували «совок», 

І навіть зараз ніхто не знає правди і який на них чекає крок

Їм цього не потрібно, вони послушні кріпаки.

Бачив би їх Шевченко, сказав, що зрозуміли навпаки

Все що вони можуть - це продовжувати режим цієї установи

Де немає справедливості, а всі готові до змови.

Все заради князя, щоб їх не викинули за двері

Його указ, ніби команда вдягати шинелі

В їх головах він може все, від догани до перебирання їх брудної білизни

Від думки про це їх зі страху трясе, ніби то зрада вітчизни

Левова частка - працівники бальзаківського віку.

Вони все копіюють з попередників, я до цього ніколи не звикну.

Вся їхня праця - це переливання з пустого в порожнє, видимість роботи.

Вбивця раціональності чи раціональний вбивця турботи.

Без них не існувало б таких понять, як «рофл» і «крінж».

Всіх за спинами обговорять і немає ніяких змін.

Без них не було б бюрократії головного мозку.

З такими підходами до демократії можна готувати грібну доску.

P.S. Проблема держустанов не у тотальному кадровому голоді, а в тому, що м'ясо з якого готується страва - старе і ніхто таке не їсть.

Як давати шанс молоді, якщо довкола одна лукавість?