Про Дракулу

Кажете, казки? Та ні, слухайте уважно.

Був собі один — Дракула.

Не той, що з фільмів,

а той, що з Сігішоари.

Там, де вулички вузькі,

і каміння пам’ятає більше, ніж люди.

Кажуть, мав він замок у Брашові —

високо, щоб бачити всіх,

хто внизу забув, що таке справедливість.

Бо Дракула, знаєте,

не любив пустих розмов.

Не писав коментарів,

не сперечався.

Він просто… діяв.

І якщо хтось жив так,

ніби чужий біль — це не його справа,

ніби можна мовчати,

коли треба говорити —

то знаходилось місце

і для кола,

і для страху.

А вже потім люди вигадали,

що він пив кров.

Може й пив.

А може — просто

пив тишу тих,

хто занадто довго мовчав.

Так що не спішіть сміятись з легенд.

Іноді вони з’являються там,

де люди забувають бути людьми.