Про інтернет-щурів, що плітки збирають

В хаті щури сидять — не світ бачити,

Лише клавіші гризуть, чужу душу терзати.

Гидоту пишуть, як отруйні стріли,

Щоб день чужий зіпсувати, не виходячи на вулиці.

Юристи пліток, адвокати чуток,

Збирають слухи, наче жмуток сухих трав.

Факти? Ні, їм це не цікаво,

Їхня магія — шепіт, інтрига, сплетіння правди й брехні.

Анонімки скочені, з-під ліжка пишуть:

"О, Люба в кафе була! А з ким і куди — дай звіт!"

Скотина, скажи прямо, навіщо тобі моє життя?

Коли я вдома з книжкою, в темряві,

Коли світло гасне, і паніка тремтить,

Ти все одно ходиш за мною очима чужих пліток.

Любиш? Тоді питай мене,

А не чужих шепотів збирай.

Я в Хінчешть, біля лісу, сад доглядаю,

Город плекаю, англійську вчу, і живу, як хочу.

І місто для мене — рідкісна пригода,

Не сцена для твоїх підслуханих театрів.

Щури, збирачі брехні, слухайте:

Жити — це не шпигувати, а дихати.

Я вдома, я собі, і світ мій — мій,

І нічийне зло сюди не пройде.