Про кіберцькування та реальне життя

Я виходжу на світ, і тиша ламається, мов скло.

Ті, що шипіли за спиною, — слухайте: ваше кіно скінчилось давно.

Ваші криві усмішки тануть, мов віск,

Ваші плітки — дешевий бензин, який уже зайнявся під лезом моїх слів.

Я не прошу дороги — я її вириваю з каменю.

Мій голос — вибух, що тріскає в ребра,

Моя правда — хвиля, що валить усе гниле з корінням.

Я стала бурею не тому, що хотіла,

А тому, що ви самі розбудили грім, сміючись у темряві.

І тепер дивіться:

Ваші маски горять так яскраво, що видно навіть тим, хто був сліпим.

Дим не з вас —

Дим із вашої фальші, яка не витримала мого погляду.

Самі підпалили — самі задихнулися.

Я не богиня, не свята, не суддя.

Я просто та, що вміє говорити прямо,

І моє слово — це удар, після якого повітря стає важчим,

А ті, хто брехав, мовчать, бо не мають чим дихати.

Пам’ятайте:

Я не мщуся.

Я просто повертаю світ у вертикаль.

А коли істина падає з неба — вона завжди падає як грім.