Про письменників

А.Р.

Письменники у двадцять перший вік,

налякані з минулого сторіччя,

під тиском котрого зламався чоловік

і з головою ринув в протиріччя,

знайшли себе в епосі сліпоти,

тому писати довгий час вагались,

і, без причин мережити листи,

здебільшого тужили та кохались.

Коли вже памʼятники підняті усі

й музеї побудовані до всього,

лишається тонути в їх красі,

бо з мертвими немає діалогу,

а про живих музеї не навчать,

хоч як не голоси в сучаснім світі,

тому письменники здебільшого мовчать,

мовчать у двадцять першому столітті.

І щоб вже зовсім з глузду не зійти,

вони, що ті вампіри, йдуть у люди,

і, замість того, аби зводити світи,

кінці з кінцями ледве зводять. Всюди

проникла комерційна складова,

папір тепер потрібен для ліцензій.

Людьми керують більше не слова,

а знаки, що замінюють їх сенси.

Тому на ринку пропозицій і уваг

письменник став невигідно повільним

і тільки те й робив, що програвав.

Усім. Але здебільшого повіям.

Потроху розчиняючись на тлі

й від столу віддаляючись все далі,

письменники знайшли себе в IT,

у офісах, за касами, в спортзалі.

Можливо, завтра, в лабіринті дня,

і ти пройдеш дорогою повз мене

і навіть не дізнаєшся, що я —

письменник. І що ти — письменник.

жовтень 2023