Про подругу-шахрайку

Представилась моєю подругою —

а вийшла збірником пліток, дешевим шумом.

Витерла ноги об довіру,

ніби це під’їзд, а не моя душа.

Видихнула брехню в чиєсь вухо —

і містом пішли хвилі, хвостами ляпають,

ніби новина століття,

ніби я — серіал, а не жива людина.

Добула мою особисту інформацію,

як крадій вночі хапає ключі зі столу.

І тепер передає по колу,

по кутках, по язиках, по чужих кухнях.

Наговорює, домальовує, примножує —

аби тільки здаватися важливою.

А я стою тут рівно,

бо правда не просить охорони.

Бо мій шлях — це світло,

а її — це пилюка під ногами.

Хай місто забавляється історіями,

хай їхні язики працюють у три зміни —

мене це більше не торкає.

Бо я виросла з їхніх ігор.

Бо я далі, вище, справжніше.