Про руки, ранок і політичні погляди

Місто прокинулось. Гавкіт собак затих,

гори червоного листя з плечей дерев

впали. Осіннього суму нема, та є сум за тих,

кого з цим листям земля бере в

вічні обійми і перегноїть у те,

з чого наступне коліно дерев росте.

Жодного вітру тепер, наче світ завмер,

вище будинків висять тільки крани байдужі

й небо, та оком якщо провести маневр,

небо — це те, що вміщається в контур калюжі.

Тобто опівдні його ніде

погляд вже не знайде.

Вітер насправді то теж нерухомий обʼєкт,

скований з точки А і до точки Б,

вийти за межі яких йому щось не дає;

тож у вітрах, неохоче, та бачиш себе.

Кожне авто видає особливий шум.

На сході триває штурм.

Кіт намиває боки, пхає в лапу ніс,

наче спроможний ганяти повітря вухом.

Вчора ти був демократ, нині — патерналіст,

завтра — хтось ще, аби тільки не стати Навухо-

доносором Другим,

бо лапи не кращі за руки.

Із руками хоч пишуться літери по блокнотах,

підлітає гантель, відкриваються кришки банок,

вибиваються зуби і килим, збирається мотлох

і яєчня готується на сніданок.

Доки в руці немає нічого чужого,

усе чудово.

26 жовтня 2023