Про щурів-вчителів

Вчителі-щури, закриті в кабінетах,

З клавішами гризуть, а не з дітьми бесіду ведуть.

Мовою чужою гупають, як молотами,

Не фактами живуть — лише слухами та шепотом.

Я приїхала в п’ять, мов не знала,

Російська і молдавська — рідні мої слова.

Але українська прийшла, як світло в темряву,

Я вільно нею володію — і що тепер, кумедні?

Ви питаєте: «Чого ходиш кудись? З ким? У кафе?»

Скотина, це моє життя, не ваша інтернет-гафка!

Ви пропагуєте зло — я ж вчу англійську, доглядаю сад,

В Молдові, у хаті, де світло гасне, а я живу на повну.

Робота ваша — дітей навчати, а не слухи збирати,

Державною мовою? Українською! А в домі — хоч китайською.

Не «мовнюк», не пропагандист, не шпіон чужих пліток,

А просто людина, яка хоче поваги й правди.

Щури, слухайте, і не забувайте:

Хто сіє зло — пожне пустку.

Я вдома, я собі, і світ мій — мій,

І ваші інтриги сюди не пройдуть