Про Валентина

Ой ішов би той Валентин

Та й стежиною до хати,

Все кликав мене на слово —

А сам не вмів відповідати.

Ой казав мені, дівчині,

Що я збрехана, чужая,

Що живу десь в Україні,

Хоч я хату тут тримаю.

Я ж у полі, при роботі:

Картоплинка, огірочки,

Кукурудза колоситься,

Я не з тих, що носять фотки.

А йому все подавай би

Сіськи-піськи на картинку,

Бо у мозку, видно, вітер,

Не хлопчина — соромлінко.

Як сказалася відмова —

Він і зник, як тінь калина.

То не хлопець був, дитино,

А примара без хребтина.

Ой не шкода того слова,

Що не йде до тебе з честю.

Краще бути самій гордо,

Ніж з таким — та ще й на місці.

Я ж собі живу спокійно:

Мамалига, сад, робота.

А дурні хай десь блукають —

В них дорога все ж коротка.