Про вітчима

Вечір. Кімната пахне теплим чаєм і старими книжками. Він знову лізе зі своїм «жартом», ледве стримуючи усмішку:

— Просто ось це: щоб приготувати на вечерю. Хм, твій кролик мені підходить.

Я піднімаю брову і тихо, але чітко:

— Ні, кролик сьогодні не в меню. Займайся своїми справами.

Повітря ніби зупиняється. Слова його, що мали принизити, розсипаються на порох.

Я не обговорюю його тінь. Я — тут. Я — тепла, я — сильна. І мій вечір — мій власний сценарій.

Він мовчить. Я роблю крок до столу, наливаю чай. Світло падає на мої руки — і навіть кролик лишається моїм другом, а не об’єктом чужих амбіцій.