Про зведену сестру—Яну

О, Яно, зведена сестро моя,

Ти як буря: шумно, тупо і п’яно, та ще й своя.

Гагаузьке коріння, а українка — слова,

Мовляв, серце твоє чисте, а в голові — трава.

Що тобі потрібно, спитай себе чесно:

Цькувати, колоти, сміятися безнесно?

Я з тобою мучилася, рахувала години,

Та зірку з неба ти не дістанеш — і не мрій, повір мені, подруго.

Дай Бог розуму — бо сміх крізь сльози,

Щоб не робила шкоди, не сеяла морозу.

Прізвище міняєш на свого ідіота — круто,

Та хто буде сміятися з тебе? Хочеш — вперед, будь на смак в світу!

Хай твої діти карають тебе за твою гагаузьку вроду,

А серце моє спостерігає і плаче тихо — не треба труду.

О, Яно, українка чи хто там там,

Господи, помилуй нас усіх — бо ще трохи і капець нам.