Пробудження серед ночі

Я жив, як всі: гадав, у цьому світі

Є тільки насолоди — їж та пий.

А добру дівку маєш на приміті,

То ти вже цар, а не гультяй сліпий.

Та вдарив день, немов огненне слово,

Що з неба падає, у груди б’є.

Усе мені відкрилося раптово —

Усе, що буде, що було, що є.

Тепер себе я поділити мушу:

Півсерця — в зорях, пів — у хижій млі.

Неначе Бог забрав у небо душу,

А тіло залишилось на Землі.

І стогне тіло, мов у пащі звіра.

Караюся ночами, не засну:

Невже немає тих. для кого віра

Дорожча від папуші тютюну?..

Ні хліба з’їсти, ні поговорити —

Блукаю лісом, ніби одинець*:

Тут кожен дбає про своє корито,

Про хату скраю та про гаманець.

Їм байдуже, що завтра з ними буде,—

Аби дали сьогодні перваку.

О добрі люди, невидющі люди!

Хто нам тваринність прищепив таку?..

І часом вийдеш в поле на світанку,

Щоб помолитись на живу зорю:

Я ладен все віддати до останку,

Та ката й жертву як я примирю?

Як вийняти невидиму сокиру,

Що в черепі злочинному живе?

Як душу рабську, хтиву і нещиру.

Повести в світобачення нове?..

Ти, Боже, дав мені нелюдське діло.

Якщо не справлюсь, не клади вини,—

Дозволь зарити в землю грішне тіло,

А чесну душу іншому верни.

11.02.1974

* Дикий кабан, якого відкинула зграя.