Прочитан

Уздовж причілля тінь лягає вогко,

а коло брам розколений колодязь,

у землю встромлений, немов колода,

зеленим, молодим сміється мохом.

Патлатий, кучерявий прочитан

руками обіймає червінь цегли

та головою похитує легко

над проминанням людських правд й оман.

В труні віків лягли дні юні замку,

минувшини обвило листя клямку,

та й, може, сотий сніг на полі тане,

новими бурями співа Вкраїна.

О пісне, як же ж часто прочитаном

цвітеш ти буйним на життя руїнах.