Прогулянка розбитою вулицею...

Слова ллються потоком незліченим, безперестанним, нестихаючим морем,

А ми блукаємо по вулицях зі зламаними ліхтарями вночі.

У всіх наступних ковтках міцного алкоголю втоплюємо горе -

хто сказав, що так роблять лиш наркомани? Та живуть абсолютно всі.

Я неймовірно хочу бути скептиком, та раз по раз знову вдаюсь до завеликого драматизму.

Усі тексти про дику трагедію, душу розірвану, рани глобальні:

Я давно б уже мала померти та бути похованою з притаманним усім ліризмом.

Натомість гуляю по розбитих вулицях з ліхтарями, усе це до біса звичайно!

Я хочу лишень закурити сигарету, щось типу "Марвел" чи "Вінстон".

Можливо якийсь буде толк, коли вмиратиму фізично, а не на психологічному рівні.

Бодай тоді відчую хоч якийсь біль, замість постійного психологічного тиску.

Давай, доле, я хочу зустрітись з тобою з димом у легенях, ми будем нарівні!

Задихатись, плакати, істерити, боліти, мовчати, закопуватися в собі -

Скільки дієслівних висловів можна підібрати для цієї дівчини на вулиці розбитих ліхтарів.

Блукає розгублена, на вустах - плями червоного вина та міцна сигарета в зубах.

Примара чорна без усмішки, вона прямує в темряву, вже зовсім забула про шалений страх.

Не існує нічого, окрім пустих слів, що застрягають у горлі.

Вона ж бо мовчить, бо так треба їй справитись із своїм неочікуваним болем.

А де ж Він подівся? Було ж їх неначе двоє, це запросто підтвердять ліхтарі.

Він ненадовго її залишив, обіцяв повернутись, коли прийдуть закохані дні.

Так скоро, багато, довготривало,

Він бажав її, вона його бажала:

Любов безмірна, і сотні слів замало.