Прохід

Утікаю від самотніх стін

у юрбу, що мов барвистий гомін.

Йде зі мною поруч — довга тінь,

що із нею здавна ми знайомі.

Пропливають хвилі людських рік,

мов спішать у неминуче море;

шум реклами глушить серця крик,

загадка з усіх зіниць говорить.

Курява знімається з-під авт

і висить над містом, наче хмара;

тільки думка — смілий космонавт —

рветься геть з приречення кошмару.

Не втопити горя самоти

у самотніх людських душ колгоспі:

як немає карти, ні мети —

не поможе динамічний поспіх.

Повертаюсь до самотніх стін

від юрби, що лиш барвистий гомін.

Йде зі мною поруч — довга тінь,

що із нею здавна ми знайомі.

1960