“Промінь розщеплює зруб і вино каламутить”

Промінь розщеплює зруб і вино каламутить,

вузить зіниці, жолобить лице.

Думка глибока, добувшись до суті,

хрестики ставить твердим олівцем.

Тріщина вуст вже давно кровоточить.,

ящірка крові хутко біжить,

тиснеш ти соки, до слади охочий,

з вічних ремесел знаєш лиш — жить.

Думать про завтра — прагнути втіхи,

променем нуритись в простір єства

і добувати, як зерня з горіха,

тільки ж дива та тільки ж дива…

Думка — це що, наповіщо, ізвідки? —

сховок марнот чи криївка оман?..

Сприкрилось хрестиком ставити мітки:

тирлич, двидерево чи дурноп’ян…

Не обізветься — клич, хоч надсядься —

жодна рослина і жоден пташок.

Думка найвища відбилась в ознаці,

в кожну долоню вгативши гвіздок.

***