“Промкнулося світло і впало на світле — ясне”

Промкнулося світло і впало на світле — ясне,

а зверху осоння яріло зелене;

зітхання злетіло, засвічене днем,

немовби душа відлетіла від мене.

Цей день промине… По рожевих снігах

хуртована сутінь відхлине,

і скупо зав’яжеться в синіх очах

прозорим прозора перлина…

Невже випробовує нас ліпота

малиновим небом, снігами,

аби не ставала глуха чорнота

попереду нас і за нами?

І світло струмує крізь плетиво віть

у теплі провали — холодне,

щоб зір був спроможен крізь крону узріть

в продухвині неба безодню?

Невже збережеться в очах лише ніч

і світло знебарвиться в чорне?

Хіба ж не осяде в зіницях на дні

перлина прозоро-солона?

***