Промовляння самотній

…і хоча все золото світу не варте твого мізинця

і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади

губи твої холодні наче прозорі вінця

яких ніхто не торкався прагнучи світла й води

губи твої неспиті а все ж таємниця квітки

сповита в них і забута допоки живеш сама

вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки

солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма

несеш отак мов клейноди а може клеймо* дівоцтво

ось його зимне плесо між двох берегів як між пут

поки з лози постанеш уже не вином а оцтом

скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть

і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги

злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь

ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге

і лишить губам болючий незнаний новий вогонь…