“Прорізався промінь і даль розпечатав”

Прорізався промінь і даль розпечатав:

кругліють на пагорбі сірі ягнята,

і стежка невмітно повзе до воріт,

де вічність спинилась, притишивши хід…

Вкрива забуття імена тимчасові,

і мох проростає у кожному слові;

рукою ведеш по гранітній скрижалі —

гладенька, немовби і слів не бувало.

Іржа доїда на надгрібках розп’яття —

чи то за життя ще триває розплата?

А хто? І звідкіль? І якої був долі? —

питай хоч дерев, а хоч вітру у полі…

Вербовий свисток павутинку сотає,

і вітру клубок з косогору збігає.

Малий пастушок, прихиливши вербицю,

у небі пасе позолочену птицю,

байдужий до того, що вогнище мідне

роздмухали труби під небо погідне,

і тлиться залізо, і тоншає камінь…

Летить павутинка тонка над віками.

***