Прощаючись

Ще осені клаптик, холодна зима,

весна двадцять третя й два місяці літа.

У нас для кохання ще часу - гора.

А далі направлення: Україна східна.

Ти кажеш: "Чекатиму." В білі листи

вкладатимеш фото. Свої та з архіву,

де ми у парку, в квартирі чи ти,

ще незалежна від мене, із запахом вітру.

З тих пір, як поїду, на наших губах

загояться тріщини, зникне усмішка.

Лиш відблиск прожитого буде в очах.

То на згадку про щастя: наше й космічне.

Там згублю свій усміх. Зсірію і стану

таким же звичайним, як решта спартанців.

І вже не молитимусь словами "Кохана,.."

Я вже не молитимусь.

                                         А поки,

                                                       Кохай мов востаннє.