Прощальні гладіолуси

Ще довго так в твоєму голосі

Дзвеніли сміхом кришталі.

Блідо-рожеві гладіолуси

Прощально шерхли на столі.

І в передзахіднім промінні

З блакитно-білої імли

Ще довго так вуста кармінні

Мені трояндами цвіли.

А ти вже йшла, ішла назавше,—

В журбі від маківки до п’ят,—

Своєї долі не впізнавши

У найсвітлішому із свят.

Не раз насню іще ночами,

І спомин серце обпече:

Цілую довго і нестямно

Тебе в сумне твоє плече.