Прощання з літом

Прокинусь, і знову в душі защемить:

Я більше тебе не зустріну.

Кінчається літо. На морі штормить.

І дихає осінь у спину.

А серце не йме іще віри і жде,

Ще гріється в спогадах щастя…

Чи море із небом розмову веде,

Чи знову баклан розкричався…

Отак і виходимо із забуття,

Неначе з глибокої штольні.

І знову бере нас в лещата життя

І ставить обличчям до штормів.

Не жаль, що нічого в житті не надбав,

Що тиші й на шеляг не спито.

Та ж тільки губами до сонця припав,

А вже й відплива моє літо…

За мисом надривно кричить пароплав,

Неначе зустрівся з бідою.

То, може, я сам, а не сивий баклан,

Лечу і тужу над водою.

А небо у хмарах, і в морі штормить,

І берег тремтить від прибою…

Я вічність віддав би, спалив би за мить —

За сонячну мить із тобою.