Простим речам

Я дякую, що можу тебе мати,

Листво плавуча, трав'янистий чаю,

Себе в похмурих обрисах кімнати

Тобою час від часу зігріваю.

Сіренький шарф обіймами голубить,

Їх годі розімкнути третій день. 

Якось по-своєму я, бачу, мене любить,

Одну мене з манітності людей. 

ВідлЕтить стікер з жовтого неону,

Як лист кленовий ,як дубовий лист.

На ньому влігся номер телефону,

Когось із тих, що нафіг не здались.

І лампа стільна - вірний мій піксар

Буває зиркне розжарілим оком:

" Ти вчора краще, ніж тепер писав,

Здається, ширшим брів додому кроком."

І мОї сірі капці в полатаний дірках,

Здобули свій характер, оцю свою прикмету-

Важкий у нічку темну мені прокласти шлях 

З обтяжливим маршрутом від спальні до туалету.