Провесінь

Провесінь. Пора безмірної блакиті,

Розлитої із неба в простір.

Озера й ріки нею — мовби повені — налиті.

Як дерево в передчутті нової брості.

Як ті, хто в небесному навіки строю.

Як ті, хто далі ітимуть за ближнього,

Зібравши всю силу й несилу свою,

Забравши лиш те, що від неба вишнього.

Заграва за наскрізною брамою віт.

Так тільки березневе сонце неопалимо згорає.

І не надивитись йому услід...

Де лишиться обрію грань безкрая.

2025