ПРОВИДІННЯ

Було колись красиве провидіння,

Котре кудись поділось, наче сон,

Немов зірок на небі мерехтіння,

І місяць, що бере вночі в полон.

Бере в свої обійми і тримає,

Не хоче він до ранку відпускать,

Щось лагідно і ніжно промовляє,

Мов хоче таємницю розказать.

Вдивляюся в нічну безодню неба,

В думках я доторкаюсь до зірок,

І місяць, ніби тулить все до себе,

Роблю до нього я за кроком крок.

А він радіє й знову щось шепоче,

Та й зорі між собою гомонять,

З обіймів випускати він не хоче,

І ніч у росах взялася купать.

Куди ж поділось моє провидіння?

Його шукаю всюди я давно,

Чи місяць заховав у сновидіння?

Чи птахою майнуло у вікно?

А місяць тулить, тулить, обіймає,

Та провидіння далі у думках,

Куди воно поділось й де чекає?

А може прийде знов до мене в сках?

Задумливо дивлюсь на небо й зорі,

А з місяцем у нас букет розмов,

Нікуди не подінусь я від долі,

Не згасне в серці віра і любов.

20.11.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 966196