Прозріння

Всі вироки, здається, проказав

Рвучким і ярим віршем… А Росія

Ще догнива, як здохлий бронтозавр,

І труп — горою — мертво бовваніє.

О люте стерво! Твій посмертний дух

Ще мстить — смердячий, безнадійний Лазар, —

Але намарне: навіть гній потух,

І тільки низом стелеться зараза.

Даремно радиться синедріон

Крикливиць та шаманів євразійських —

Бо ні хороби віку, ні Сіон

Не воскрешать. Бо сонценосним військом

Епоха йде молитви і огня,

Земля напнулась готикою росту

Й, де нині — бруд, де — парші і короста,

Дзвенітиме прозора радість дня.

Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн

Буятиме нестримний рух природи,

І, замість цих калічних україн,

Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний грім

Над просторами неладу і зради

І виросте залізним дубом Рим

З міцного лона Скитської Еллади.

1927