Пряжа

Той, хто крадьки зазирає у вікно,

хто високий і сивоокий двадцятої осені

двадцятого віку,

той уздрить, яка дівка чемна до роботи, а яка ні.

А ти ховаєшся, бо засинаєш біля куделі,

зронивши веретено…

Назирці іду за тобою,

бо прядеться моя нитка із твоєї куделі,

яку носиш за поясом.

Сива нитка із перемішаної чорної з білою вовни.

Ідеш і прядеш, а я

перешепотів услід віршами

всі твої ліси і груні,

твою толоку і твою афинниковату,

твою маржину і твої сіна.

Та не вишептати тебе

із клубків нитки сивої – сивих гір твоєї молодості,

та навіть із пожовклої фотокартки сорок шостого,

де нарешті не ховаєшся,

бо вже всі знають, до кого ти чемна.