Псалом на сім днів тижня (із циклу "бур.штин")

І

не мотоцикла а мотопомпу

я буду байкером цих боліт

сім поколінь моїх предків бились об лід

А Я НА ЛЬОДУ СВОЮ ПАРТІЮ ВЕДУ

на нових колесах на дисках титанових

у блискучих нових ковзанах

усі ах

хто з невдах

хто не зміг подолати ляду свого льоху

хто лишився на дні той не їздить а стогне при гноєві далі

я ж веду тебе в танці моя металева крале

я танцюю я їду потроху

я помпую я тисну педалі

я глибше я далі

я бачу що боги не палять глину

не боги опалюють глину

люди

Я БОГОМ ПОСТОЮ ПОБУДУ Я ВИМИЮ ЦЮ ПАСКУДУ

Сиру Землю!

ІІ

КАМІННЯ Ж НЕ ЇСТІВНЕ КАЗАЛА БАБА

ну що там знала та темна жінка

в них чоботи у сім’ї були на п’ятьох вона їх взувала по п’ятницях

то був короткий день у школі

вона була баба дурна

дурна баба

вона… –

смола бурштинова тепер їстівна

це наче перша холодна страва

якщо не пропустиш зліва

коли не прокліпаєш справа

коли заклепаєш у ці болота сорок друзів своїх у гробах

з почорнілої вільхи

ти станеш тоді відчувати смак бурштину

присмак гіркий терпкий тонкість п’янку –

ЦЕ ПРЕКРАСНА ХОЛОДНА СТРАВА

це хороша страва на поминки

і не тільки

ІІІ

одного дня я узяв свій реманент

примітивний бензоінструмент

для брудної води

ішов туди

я похапцем йшов а повітря ставало липким

страх чіплявся до мене лоскотав за литки

але я тоді уже напевно знав – баба дурила мене

каміння їстівне!

без сумніву їстівне

ВОНО НАСИТИТЬ МЕНЕ

ІV

я вісім років

вісім років уже на льоду

на тонкій крижині на шкірці ока мого Полісся

веду свою битву я соло своє веду

мию на совість –

до біса до біса до біса

гальма

тут трійця святих – Я Бурштин та Гальбин

глибоко-глибоко помпую соки помпую спокій

я вимию кості усіх тих семи поколінь

що бились об лід наче риби не знали покою

я спокій намию і дітям й онукам своїм

вони вже не знатимуть

скільки ж він коштує

ЯК ЖЕ ЦЕ ДОРОГО –

СПОКІЙ!

як же це тяжко мати покої й не мати покою….

V

заляжу глибоко-глибоко

в гробу із сирої землі

і брудна вода мене виплаче вимиє десь по весні

як крига розтане як диски титанові

зблиснуть грайливо на сонечку

лід проломився

моє фуете – невдале

визнай це друже врешті

визнай ти ж можеш ТИ КОСТІ СВОЇ ОГОЛИВ –

ЩО ТАМ ТЕПЕР СЛОВА – кажу я собі –

а баба була права

права була клята покійна баба

зустріну –

скажу їй це

викричу просто в лице –

КАМІННЯ ВДАВИЛО МЕНЕ

каміння не їстівне!

VI

останні мої слова були лайкою

а бог – він старий вже – він всяке таке не лайкає

він знав ЯК я змерз у тій воді пролежавши зиму

зненацька торкнув за плече промовив – сину

осьде тобі лопата а там печі

кидай собі з ранку до вечора

зігрієшся

мерзнути більше тобі не стане

у пеклі по Цельсію плюс мінус тисяча шістсот шістдесят –

температура плавлення титану

зізнаюсь тобі – ми давно там вгорі маємо згубну звичку

ловимо на живця

А ТИ – НА ЖИВИЦЮПІЙМАВСЯ

тож кидай сину сумлінно

смолу ту до печі

підтримуй

температуру згоряння тліну

сім наступних твоїх поколінь житимуть на Поліссі

утопиться в копанках твоїх нащадків шість чи вісім

будуть провалюватись під лід гинути на ходу

ЦЕ ПЛАТА ТВОЯ ЗА ВХІД ДО МОГО ДОМУ НЕ З ТИХ ДВЕРЕЙ

працюй вже сину

а я піду

у мене ще гори гробів нерозібраних сину

лежать там при вході чекають своєї долі

у мене щось настрій не той

по зимі прихопило спину

та й руки вже кволі –

я давній таки єврей

мені вже ого скільки тисяч літ

і я все довбу свій лід

А ТИ ГАДАВ ЩО ВСЕ ПРОСТО…

Володарю Розсипів

сім наступних твоїх поколінь

я покладу на офіру Сирій Землі

своїми тілами вони позакривають ями

які ти нарив

СИНУ ПАЛИ ВЖЕ

БО ПЕКЛО СХОЛОНЕ

дивися

каміння тонни

ти ж не дарма його мив

ти ж не дарма помпував не витискав гальма

у своєму розритому як кладовище Гальбині

настарчив як бачиш стачить на років зо триста –

тої смоли – кочегарити оцю грубу на всю губу –

то й пали!!

VII

і він пішов –

і лишився рискою слід від його поли

я зостався грітися – мерзнути більше мені не стане

У ПЕКЛІ ПО ЦЕЛЬСІЮ ПЛЮС МІНУС ТИСЯЧА ШІСТСОТ ШІСТДЕСЯТ ХАЙ ВОНО ЗГОРИТЬ! –

ТЕМПЕРАТУРА ПЛАВЛЕННЯ ТИТАНУ…